Робочі зустрічі Путіна з Міллером, головою правління Газпрому, були зрежисовані недолуго і незграбно
- 10.01.2009 10:33Британський Economist присвячує кілька статей новому україно-російському газовому конфлікту, головна думка яких зводиться до того, що Європі треба шукати альтернативні шляхи отримання енергоносіїв.
Диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв закликає європейців і Washington Post, яка називає газові угоди між Україною та Росією “візантійськими.”
The Wall Street Journal намагається підрахувати, скільки коштуватиме Росії побудова альтернативних шляхів постачання газу до Європи в обхід України.
Британський Economist присвячує кілька статей новому україно-російському газовому конфлікту. У статті “Газові війни” часопис пише, що ця суперечка ще раз показала: Європа має зменшувати свою енергетичну залежність:
“Газові чвари між Росією та Україною вже стали різдвяною традицією. Це дещо пояснює, чому Європейський Союз не виявляв особливого занепокоєння щодо чергової суперечки. Навпаки, чиновники у Брюсселі говорили про цей конфлікт, як про нормальну комерційну суперечку, у якій ЄС не повинен брати участі або ж ставати на якійсь бік.
І все ж, несподіване рішення Росії про фактичне припинення постачання газу до Європи, яке здійснюється територією України, підвищило ставки у грі, змусивши європейців таки взяти втрутитися у конфлікт. Крім того, припинення поставок має також змусити європейців переглянути енергетичну політику ЄС в цілому,” – пише Economist, і зауважує, що обидві сторони конфлікту не без гріха. Автори часопису вважають, що Україна має платити вищу і ближчу до ринкової ціну за імпортний газ, не порушувати своїх зобов’язань щодо транзиту газу, і не красти газ, призначений для ЄС.
Але і російський Газпром, контрольований державою газовий монополіст, не повинен був брати участь у політичному тиску Кремля на Україну тільки тому, що її лідери виявили бажання інтегруватися у західні структури. Разом, і Україна, і Росія, мають, на думку Economist, зробити газові контракти більш прозорими, відкритими та зрозумілими, аби уникнути і тих проблем, які постійно виникають, і корупції у цій галузі. Але, зважаючи, що конфлікт сильно псує ділову репутацію і Росії, і України, часопис припускає, що він не триватиме довго. Утім, це не привід одразу забути, що з Росії до Європи надходить чверть імпортного газу, і що Україна транспортує до 80% цього газу.
У Росії як на панацею вказують на проект побудову газогону Північний потік, але крім суперечливих комерційних та стратегічних переваг, цей проект дозволить росіянам ще швидше перекривати газ східноєвропейським кранам, через які проходять існуючі газопроводи. Кращим варіантом для Європи, на думку Economist, було б активізувати зусилля для побудови газопроводу Набукко, який надасть можливість отримувати газ із Азербайджану, і, можливо, Середньої Азії, через Туреччину. Але побудова нових трубопроводів – справа довга і коштовна. Що ж можна зробити вже зараз?
“По-перше, треба вимагати від Росії та України підписати довготермінові угоди, у яких фіксувалася б формула визначення ціни на газ, подібно до тих угод, які Газпром вже має із більшістю європейських країн. По-друге, ЄС і надалі має категорично наполягати на неприпустимості припинення поставок газу, чітко заявивши, що це підриває довіру до Росії, як надійного постачальника енергоносіїв. Крім цього, наголос має бути зроблений і на тому, що ЄС не дозволить Росії залагоджувати справи із окремими європейськими країнами через зручні двосторонні угоди,” – пише Economist.
Диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв закликає європейців і Washington Post. Автори видання також вважають, що активна інформаційна компанія довкола газового конфлікту з Україною, яку провадить Росія, виглядає дещо штучно:
“Зняті на камеру робочі зустрічі Путіна з Олексієм Міллером, головою правління державного газового концерна-монополіста Газпром, були зрежисовані недолуго і незграбно. В обох випадках Путін нещиро цікавився подробицями російсько-українського конфлікту, а Міллєр у відповідь змальовував український уряд злодійкуватим, брехливим і ненадійним. Невже мова дійсно йде про спосіб розв’язати суперечку довкола візантійської угоди про ціну на газ та плату за транзит. Ні, звичайно ж, це не входить до намірів Путіна. Його реальна мета – реалізація агресивної російської стратегії з використання свого енергетичного експорту, аби розколоти Європу і підірвати ситуацію у тих країнах, які Москва і надалі вважає своїми законними васалами, починаючи з України.
Дехто у Європі, без сумнівів, купиться на аргументи Путіна – подібно до того, як ці люди звинувачують Саакашвілі у тому, що російські війська все ще перебувають на території Грузії. Як і їх грузинські колеги, українські власті зовсім не позбавлені недоліків, і цим безжально користується Путін. Але реальний урок цього холодного тижня той самий, що вже неодноразово проходили європейські держави, але, переважно, ігнорували,” – пише Washington Post.
Дещо поміркованішу позицію має The Wall Street Journal, де у статті “Російська газова війна у часи кредитної кризи” автор часопису намагається підрахувати, скільки коштуватиме Росії побудова альтернативних шляхів постачання газу до Європи в обхід України:
“Газові суперечки з Україною, разом із давнішніми російськими звинуваченнями цієї країни у крадіжках газу і вимогами відкрити доступ до газу, який зберігається на території України, сприяли появі стратегії “обійдемося без України.”
Газпром планує побудувати два великі газогони – Північний та Південний потік, які мають стати альтернативними маршрутами поставок російського газу на найцінніші для Газпрому європейські ринки. Проте будівництво цих газогонів буде дуже дорогим. Газпром та його партнери у Північному потоці вже зіштовхнулися із подвоєнням витрат на будівництво до 12 мільярдів доларів.
Південний потік може виявитися ще більш затратним. За оцінками Міжнародної енергетичної агенції при глибині Чорного моря у 2200 метрів проти 220 метрів у Балтійському морі для Північного потоку, його будівництво стане у 220 мільярдів доларів. Поки що Газпром рішуче заявляє, що обидва трубопроводи будуть побудовані. Проте фінансова криза має серйозний вплив і на ресурси компанії, і на російську державу.
Навіть величезні резерви, накопичені Росією, які мали стати для Кремля економічною подушкою безпеки, витрачаються зі швидкістю, що лякає. На підтримку рубля, порятунок банків та захист ключових секторів економіки від серпня було витрачено не менше 163 мільярдів доларів.
Небезпека для Москви полягає у тому, що у 2009 році витрати на захист валюти та порятунок банків різко скоротять ті резерви, що залишилися. За таких обставин державі буде дуже непросто відшукати кошти на побудову Північного та Південного потоків. Під реальною загрозою опинилися і фінанси самого Газпрому. Минулого року його ринкова капіталізація впала на 69%.
На піку енергетичного буму у 2007 році компанія заявляла про борг у 28 мільярдів доларів. А у зв’язку із падінням цін на енергоносії, у другій половині 2009 року його очікує зниження ціни за тисячу кубометрів газу приблизно з 500 до 250-300 доларів,” – підсумовує The Wall Street Journal.
Джерело: За матерiалами www.bbc.co.uk, фото www.flb.ru/
Коментарі (0)
Другие новости:
- 29.11.2024 09:02
- 25.11.2024 18:01
- 25.11.2024 17:44
- 21.11.2024 14:56
- 15.11.2024 13:14
- 15.11.2024 12:27
- 08.11.2024 11:46
- 07.11.2024 17:56