Платинова Буковина

166 років тому було закладено фундамент нашій Ратуші

Возможно, формат этой картинки не поддерживается браузером.Чернівці своєю історією, природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх мешканців давно зайняло визначне місце в реєстрі українських та східноєвропейських міст. Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шарм та привабливість для людей, які цікавляться нашим містом і люблять його історію.

Старі Чернівці. Елегантні, вишукані, неповторні. У них закохується кожен, хто бодай раз поблукав заплутаними вуличками, мальовничими подвір'ями з білизною на шнурках, хто поспілкувався з хитрими, але привітними чернівчанами, хто в компанії вродливих чернівчанок з постійним вечірнім макіяжем випив філіжанку кави в одній із прокурених кав'ярень. У Чернівців надзвичайна аура, дивовижний дух. Локальний космополітизм. Частку цієї атмосфери миру та толерантності гості міста назавжди залишають у своєму серці.

Без ратуші європейське місто почувається так само, як людина без документу про середню освіту. Вона - серце міста. Тут приймають укази, зустрічають шанованих гостей, а раніше тут ще й виносили вироки злочинцям. Саме ця будівля стверджує статус поселення і підкреслює його давню чи не дуже історію.

З кількох десятків збережених ратуш в Україні чернівецька, здавалося б, не відрізняється ані поважним віком, як кам'янецька, ані вишуканим силуетом, як ратуша в Добромилі, ані модернізмом, як івано-франківська красуня, ані іменем своїх творців, як бучацький магістрат. Але уявити без цієї споруди Чернівці неможливо вже протягом більш як півтори сотні літ. Придивимось до неї краще.

Ще в 20-х роках ХІХ сторіччя вирішено було звести у Чернівцях гарну споруду для магістрату. Планували будівництво, щоправда, в зовсім іншому районі міста, на окраїні, над високим урвищем над Прутом. Та інженер Адольф Марін, німець з Калуша, розумів: місто буде розвиватися в протилежному, південному напрямку. Він 18 років доводив правоту своєї думки - і таки добився свого. Рішення про будівництво прийняли в 1830 році.

Та мусило пройти ще 11 років, перш ніж 14 березня 1841р. Чернівецький магістрат підтвердив контракт, складений між доктором Христофом фон Петровичем і магістратом стосовно земельної ділянки N 298; що належала братам Христофу, Якобу і Петру фон Петровичам. Декретом від 24 квітня 1841 року за номером 7872 вона була куплена магістратом за 8000 флоринів для будівництва ратуші.

19 квітня 1843 року було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. За старою традицією туди вклали кілька золотих монет і пергаментну грамоту з посланням до нащадків. І хоча зводили ратушу за типовим проектом, розробленим у Відні, та місце для будинку було вибрано ідеально.

За 4 роки в центрі бурхливо розвиваючихся Чернівців виросла ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім подвір'ям. Спочатку магістрат мав бути двоповерховим, рішення про третій поверх з'явилося вже під час будівництва, у 1847-му році. І з того часу споруда завжди використовувалась за своїм прямим призначенням: бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає греб міста.

З старих поштівок відомо, що ратуша за часів своєї молодості була прикрашена величезним мідним двоголовим орлом, символом Австро-Угорської імперії. Ця покрита золотом "пташка" оселилася на даху відразу після зведення магістрату - у 1847-48 роках, і покинула своє "гніздо" лише у 1914р. Позолоту, яку змивали сніги та дощі, відновили під час реставрації споруди у 1903-му, а потім... Потім почалася Перша світова, під час якої місто тричі потрапляло до рук російських військ.

2 вересня 1914р. поспішно встановлений віце-губернатор Басарабської губернії Сергій Євреїнов наказує міському голові Баканчі зняти ворожу птаху (хоча й на російському гербі красувався подібний біологічний двоголовий нонсенс). Голова передає наказ пожежникам, а ті... беруть і саботують розпорядження ворожої влади. Але чинять розважливо: замість зняти орла вони лише обгорнули його російським триколором. Хитро!

Рокіровки влади в місті продовжуються: австріяки знімають чужий прапор, а потім і самі знімаються з ледь-ледь насиджених місць у Чернівцях: сюди знову входять росіяни. Ті ж самі пожежники отримують той самий наказ: орла необхідно зняти. На допомогу лінивим вогнеборцям приходить страшезний холод: де це чувано працювати на такому морозі?

Російська влада наймає якогось архітектора, який демонтує орла та первозить його до дирекції поліції краю як цінний трофей. Та вивезти пернатого з міста не судилося: Чернівці знову оточили австрійські війська, за спішним збиранням манаток росіяни й не помітили, як все ті ж браві чернівецькі пожежники викрали з поліції орла і перевезли на зберігання в приміщення пожежної команди.

Коли австрійська влада знову закріпилася в місті, пожежники відразу похвалилися своїм подвигом. Першим рішенням відновленого магістрату було відновлення "орлиного гнізда" на дахівці вежі, а ще - виготовити дерев'яну копію птахи. Традиція робити буквально липових орлів зародилася у Відні. Таким чином у військову пору в Австро-Угорщині збирали додаткові кошти на благодійництво: людина могла купити цвяхи, які забивали в дерев'яного орла, тим самим допомігши сиротам та вдовам.

Орла бучно встановили на попередньому місці лише 16 червня 1916 року. Та ненадовго: російські війська втретє захопили місто і вивезли-таки трофейну птаху до своєї країни. А її дерев'яна копія помандрвала з австрійським військом аж до Праги...

Ще одна цікава особливість чернівецької ратуші: на ній розміщено відразу два годинника. Один показує час на ратушній вежі, а інший, подарунок міського голови Антона Кохановського (1817-1906), встановлено на фронтоні будівлі. Цей годинник, циферблат якого світився вночі, мер замовив у Празі і презентував улюбленому місту під час свого повторного обрання на пост бургомістра. До речі, А.Кохановський, справжній "батько міста" з 1866 року, очолював буковинський край найдовше в історії: загалом 26 років. А депутатом міської ради він був протягом 42 років - унікальний випадок в історії!

За його управління в місті звели прегарний театр, електростанцію, великий будинок для сейму, запустили трамвай, забрукували вулиці. А у віці 88 років А.Кохановський сам попросив звільнити його від обов'язків міського голови - через поважний вік. 50-метрова башта ратуші розташувалася на не на жарт глибокому фундаменті: 6 метрів. Адже ратуші, "візитки" європейських міст, будували на віки.

Ця споруда виконувала не лише представницьку, а й цілком нагальну функцію - використовувалася як пожежна каланча. На балкончику, звідки відкривався чудовий вид на все місто і аж за Прут, цілодобово чергував пожежник. І якщо раптом траплялося лихо, він вивішував червоний прапор, а вночі запалював ліхтар з того боку, де горіло. Таким чином люди взнавали, в який біг бігти гасити полум'я.

Якось під час сильного морозу пожежник, що був напідпитку, чи то закуняв, чи то підсковзнувся і впав з високого балкону. На щастя невдахи, свіжовипавший сніг створив на даху ратуші м'яку - не м'яку, але цілком придатну "подушку" для летуна. Пожежник, занурившись в білі кучугури, навіть не зламав собі жодного пальця.

Можна сміливо стверджувати, що 12 листопада 2004 року у місті над Прутом народилася нова традиція: рівно о 12 годині пополудні на балкончик під годинником на ратушній вежі виходить трубач в народному строї - і на всі чотири сторони світу сповіщає, що "Там, на тому боці, там живе Марічка..." Послухати безсмертну мелодію Сабадаша збирається чималий натовп чернівчан та гостей міста. Це досить символічно. Адже саме звідси, з балкона ратуші, колись промовляли до громадян трьома мовами працівники магістрату, інформуючи про події у світі та місті. До речі, влаштуватися на роботу поліцейського не знаючи принаймні трьох мов у Чернівцях зламу ХІХ-ХХ століть було абсолютно неможливо!

А хто ж стояв на чолі цієї ратуші та господарював у нашому місті? Бургомістри, примари та голови які очолювали нашу міську ратушу:

Якоб рицар фон Петрович

1864 - 1866 р. р.

 

Антон рицар Кохановський фон Ставчан

1866-1874 р. р. 1887-1905 р. р.

 

Отто Амброз фон Рехтенберг

1874-1880 р. р.

 

Вільгельм фон Клімеш

1881-1887 р. р.

 

Доктор Едуард Райс

1905-1907 р. р.

 

Фелікс барон фон Фюрт

1907-1913 р. р.

 

Сало фон Вайсельбергар

1913-1914 р. р.

 

Георге Шандру

1917-1919 р. р, 1920-1922 р. р.

 

Теоіл Сіміонович

1919-1920 р. р.

 

Ніку Флондор

1920 р., 1922-1926 р. р, 1938-1940 р. р.

 

Барбу Грігоровіча

1926 р.

 

Доктор Раду Сбієра

1926-1927 р. р.

 

Доктор Ромулус Киндя

1927-1929 р. р.

 

Доктор Дімітрій Мармелюк

1933-1938 р. р.

 

Нікітін Олексій Іванович

1940-1941 р. р.

 

Кошовий Антон Іванович

1944-1945 р. р.

 

Грицай Олександр Никифорович

1945-1948 р. р.

 

Козачук Іван Федорович

1948 р.

 

Котко Полікарп Архипович

1949-1950 р. р.

 

Гутафель Віктор Іванович

1950-1954 р. р.

 

Михайловський Михайло Іванович

1954-1959 р. р.

 

Донченко Петро Іванович

1959-1964 р. р.

 

Толмач Василь Петрович

1964-1972 р. р.

 

Доцюк Володимир Федорович

1972-1985 р. р.

 

Каспрук Павло Михайлович

1985-1991 р. р.

 

Бойко Іван Васильович

1990 р.

 

Гродецький Георгій Дмитрович

1991 р.

 

Павлюк Віктор Ігорович

1991-1994 р.

 

Федорук Микола Трохимович

1994 р. по цей час.

 

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, для "Платинової Буковини".

Ключові слова: Всі мери, Чернівці, історія Чернівці, История, Черновцы

Коментарі (0)

Всі новини