Пам"ятаємо: друга світова війна на теренах буковинських земель. Історична довідка
- 22.04.2010 09:18Нажаль радянська історія нам нав’язувала однобокість тих подій, що відбувались під час Другої світової війни на теренах нашої України та буковинських земель. Тодішня ідеологія була на високому рівні, що давало нам викривлене дзеркало подій тодішнього воєнного періоду. То ми з вами сьогодні маємо зовсім інший історичний ракурс. Новітня історія показує нам сьогодні, що міжвоєнний період мав і інший погляд правди.
Комуністичні історики дуже любили й зараз люблять постійно повторювати слова Уїнстона Черчилля про Сталіна, який прийняв країну з сохою, а залишив з атомною бомбою. Однак багато років від нас приховували ті слова, які сказав Черчилль 22 червня 1941 року, мотивуючи встановлення союзницьких відносин із СРСР: «...Нацистському режиму властиві найгірші риси комунізму. У нього немає ніяких засад і принципів, крім пожадливості й прагнення до расового панування. За своєю жорстокістю та лютою агресивністю він перевершує всі форми людської зіпсованості. За останні 25 років ніхто не був більш послідовним противником комунізму, ніж я. Я не візьму назад жодного слова, яке я сказав про нього...» До речі, всі злочини комунізму залишилися непокараними, що досі забезпечує нашому суспільству соціальне гниття й можливість повторення цих злочинів. Ця чума, на відміну від нацистської, абсолютно не знешкоджена.
26 червня 1940 р. радянський уряд почав вимагати від Румунії повернення Радянському Союзу Бессарабії і Північної Буковини, мотивуючи свої дії традиційною формою братерської опіки українського населення.
Перший – початок Другої світової війни: від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу до агресії проти Радянського Союзу 1 вересня 1939 р. – 22 червня 1941 р.
Другий – розширення фашистської агресії: від нападу гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР до контрнаступу Радянської Армії під Сталінградом 22 червня 1941 р. – 19 листопада 1942 р.
Після пред’явлення ультиматуму 28 червня радянські війська перейшли Дністер і вступили у Чернівці. Бессарабію приєднано до Молдавської АРСР, Північну Буковину та райони Ізмаїлу, в основному заселені українцями, - до Української РСР.
4 жовтня 1940 р. німецькі війська увійшли в Румунію, де утвердилася фашистська диктатура Антонечку, й Угорщину, у березні 1941 р. – у Болгарію, яка стала членом агресивного блоку. У квітні 1941 р. окуповано і розчленовано Югославію, Грецію. Таким чином, влітку 1941 р. фактично всі європейські держави, крім Швейцарії, Швеції, Британії, Ірландії, були або окуповані Німеччиною, бо стали її союзниками.
Період Другої світової війни є одним із найбільш складних і трагічних в історичній долі Буковини, як і всієї України. На цій території тільки в 1940-1944 рр. відбулася трикратна зміна влади. При чому у всіх випадках вона була чужою, окупаційною. Вона менше всього турбувалася про щастя і добробут місцевого населення, хоча кожна з них намагалася виставити себе благодійницею - визволителькою із-під чужинського ярма. Однак ці зміни державної влади на території Північної Буковини і Хотинщини не призводили до поліпшення економічного і політичного становища корінного населення, до стабілізації української нації, до становлення її державною нацією.
Буковинці впродовж багатовікової історії прагнули встановити історичну справедливість, возз'єднатися зі своїми єдинокровними братами за Дністром і над Дніпром. 3 листопада 1918 р. на вічі в Чернівцях, а 22-30 січня 1919 р. вибухом Хотинського повстання вони заявили про своє бажання стати складовою частиною незалежної української держави. Однак здійснитися цим прагненням у ті роки не судилося. Ця споконвічна мрія збулася 28 червня 1940 р., коли на територію Північної Буковини і Бессарабії вступила Червона армія і тут була встановлена радянська влада. Однак наукова література радянського періоду розглядала встановлення радянської влади в Північній Буковині і Хотинщині, як суцільний позитив.
Вона зовсім не торкалася, або торкалася побіжно, таких важливих питань, як політичні репресії, масові депортації, заборона та ліквідація політичних партій, національно-культурних та спортивних товариств, становлення диктатури однієї партії, нав'язування комуністичної ідеології, руйнування церкви, винищення служителів культу та української інтелігенції, русифікації суспільства тощо. Всі згадані заходи, які широкомасштабно проводилися в новоутвореній області, влада пояснювала ворожим капіталістичним оточенням, загостренням класової боротьби, нагальною необхідністю нещадного винищення “ворогів народу”, ізоляції “антирадянських і контрреволюційних елементів”, “іноземних шпигунів”, “зрадників батьківщини”, нейтралізації буржуазних елементів у містах і селах. У відкритій пресі названі заходи згадувалися у загальних фразах, без особливої розшифровки деталей і подробиць.
2–3 серпня з Чернівців і Вижниці вийшли дві групи націоналістів, які рушили в Галичину, щоб присвятити себе розбудові Української держави. В Городенці вони сформувалися в так званий Буковинський курінь, який 14 серпня рушив на Схід.
Важливий і надзвичайно складний етап національно визвольної боротьби буковинців і бессарабців за створення Самостійної Соборної Української держави (ССУД) почався в березні-квітні 1944 р., коли в гірських і низинних районах області почали створюватися і діяти боївки УПА, які згодом перетворилися в Буковинську Українську Самооборонну Армію під керівництвом В.М. Шумки (“Лугового”) – учителя зі Стрілецького Кута. В цей час ОУН–УПА вели збройну боротьбу проти радянської влади та її військової, репресивної та партійно-радянсько-
До національно-визвольної боротьби було залучено близько 10 тисяч прямих учасників та їх симпатиків. Багато воїнів УПА полягло в цій боротьбі, багато з’явилося з покаянням, багато потрапило у виправно-трудові табори, де значна частина їх померла від голоду, холоду, хвороб та нелюдського знущання.
Свого апогею боротьба УПА досягла влітку 1945 р. Після цього вона пішла на спад, але ще тривала до весни 1952 р. Дисертант показав, що ідея, за яку боролися ОУН-УПА – створення Самостійної Соборної Української Держави, – була великою і святою. Боротьба ОУН-УПА мала справедливий характер, вона втілювала в собі прагнення всього українського народу жити у єдиній, незалежній державі, самостійно вирішувати свою долю, повністю реалізувати право українського народу на самовизначення.
Однак визвольні змагання ОУН - УПА в 1940–1952 рр., незважаючи на цю високу мету, зазнали поразки, в основі якої лежав ряд внутрішніх і зовнішніх причин.
Однією з них було те, що, незважаючи на декларативне проголошення опору на власні сили, лідери ОУН, особливо на першому етапі німецько-радянської війни, орієнтувалися не на власні сили, не на розгортання всенародної боротьби за незалежність, а на зовнішні, зокрема на Німеччину, з допомогою військової сили якої сподівалися відродити українську державність, хоча офіційна нацистська доктрина, котра пропагувала теорію меншвартості слов’ян, в тому числі й українців, і її реальне втілення в практику на окупованій території України ніяким чином не свідчили про бажання верхівки третього рейху йти назустріч прагненням національних сил у цій справі.
Боротьба ОУН -УПА з тоталітарною владою, незважаючи на її трагічний кінець, не була марною. Вона мала великий внутрішньодержавний і світовий резонанс. Вона засвідчувала, що народ України прагне власної державності, змушувала людей задумуватися над своєю долею, не давала заснути національній свідомості, будила в серцях і душах високі почуття національної честі й гідності. Незважаючи на жорстокі переслідування, стверджувала віру, що Україна вирветься з неволі і стане незалежною, суверенною державою. І ця віра як бачимо справдилася.
Аксіоматичною, на мою думку, є необхідність примирення тих, хто реально протистояв один одному в 1939 — 1945 рр., та належне вшанування всіх тих, хто бився за свій народ проти фашистських полчищ, хто боровся за вільну й незалежну Україну. Друга світова закінчилася понад 60 років тому. Давно підписані акти капітуляції розгромлених агресорів, укладено мир між народами, які воювали. За вироком міжнародних і національних судів покарані воєнні злочинці. Реабілітовано помилково засуджених, амністовано тих, хто спокутував свою вину. Знайдено порозуміння з чужинцями, які із загарбницькими цілями колись вдерлися на наші землі. За їхньою участю в Україні впорядковуються могили ворожих вояків, обладнуються відповідні пам’ятні знаки, здійснюються поминальні заходи. Усе це, як і взагалі плин часу, наочно показує безглуздість спроб екстраполювати на сьогодення давно минулі протистояння різних, у тому числі вітчизняних, суспільних сил ХХ ст., оживити колишні конфліктні ситуації, відтворити силові, зокрема збройні, сутички, взаємно руйнувати пам’ятники, звинувачувати один одного, ґрунтувати на цьому теперішні відносини. Якщо знайдено компроміси з чужинцями, то тим більше треба порозумітися між собою громадянам однієї країни.
Степан КАРАЧКО, краєзнавець, для "Платиновой Буковини".
Коментарі (1)
Другие новости:
- 15.11.2024 13:14
- 15.11.2024 12:27
- 08.11.2024 11:46
- 31.10.2024 11:40
- 30.10.2024 09:01
- 29.10.2024 16:37
- 29.10.2024 09:25
- 28.10.2024 15:00
Упа перевертні!