Платинова Буковина

    Чернівецькій лютеранській церкві (кірхі)  160 років 
 

    Перші лютеранці з’явилися на Буковині ще задовго до того, як 1774 року в нашому краї встановилось владарювання Австрійської імперії. Спочатку вони оселялися переважно у Садагурі на землях барона Гартенберга. Більшість працювала у кузнях, займалася ковальськими роботами, виготовленням мідного посуду з матеріалів, отриманих методом переплавлення турецьких гармат, а також ливарством (відливали церковні дзвони, карбували мідні та бронзові монети.

    Коли Буковина стала підпорядковуватись Австрії, ковальські майстерні у Садагурі закрили, внаслідок чого лютеранці залишились без роботи. Вони почали масово перебиратись до Чернівців, в основному оселялись у передмісті Роща. З 1797 року лютеранці заснували Євангельську громаду, яку очолив пастор Ф.Керн. Власного приміщення для храму спочатку в них не було, тому довелося винаймати кімнати у приватних будинках. З 1814 року лютеранам вдалося придбати старий католицький дерев’яний костел на розі нинішніх вулиць Шкільної та Головної. Щоправда, стару будівлю розібрали і з тих матеріалів спорудили церкву по вул. Єпископській (нинішня Університетська), де їм виділили земельну ділянку.  

    Будівництво євангельського храму розпочалося 1847 р. і тривало два роки. Новозбудовану муровану кірху освятили 30 вересня 1849 р. Вона мала 18 м завдовжки, 7 м ширини і 6 м висоти. Над головним входом здіймалася вежа з годинником, яка мала позолочену мідну маківку; храмова баня була вкрита олов'яною бляхою. Храм мав два входи. До парадного вели кам'яні сходи, а сам вхід мав подвійні дубові двері; до бічного, за одинарними дверима, піднімалися дерев'яними сходами.  

    Через вхідні двері парафіяни потрапляли в неф, долівка якого була вкрита дерев'яною підлогою. У храмі були орган і хори, на які вели дерев'яні сходи із залу. Хори підтримувалися чотирма кам'яними колонами. Стеля кірхи була прикрашена орнаментом, стіни мали більш аскетичний вигляд. Адже у лютеран, як і більшості протестантів, відсутній культ ікон, збереглося лише поклоніння хресту з Розп'яттям. Денне світло до кірхи потрапляло через десять вікон напівкруглої форми, заскленими почасти звичайними, а почасти різнокольоровими шибками. Від нефу чотири дерев'яні сходинки вели до вівтаря, освітленого трьома вікнами. Там же, за скляними дверима, була кімната для хрещення дітей - одного з небагатьох таїнств, які визнавалися лютеранами.  

    На місці старого дерев'яного храму 1852 р. було зведено мурований парохіяльний будинок для пастиря; будівля мала 8,5 м завдовжки і 8 м ширини. У приміщенні було чотири кімнати, кухня і дві комірчини. А напроти нової кірхи 1859 р. громада збудувала приватну лютеранську тривіальну школу, спершу однокласну, а згодом чотирикласну.  

    У такий спосіб довкола лютеранської кірхи виріс справжній духовний осередок євангельської громади Чернівців і всієї Буковини. 

    Чимало зусиль, енергії і власних коштів для зведення цих культових приміщень доклав член громади медик й аптекар Вільгельм фон Альт, на честь якого згодом було перейменовано вулицю, що прилягала до лютеранської кірхи. Серед інших лютеран заслуги перед громадою здобули згадувані Філіп Енгель і Карл Грец, а також Йоганн Енкнер, Мартин Гак, Петер Екгард. 

    Кількість парафіян нового храму поступово збільшувалася. Згідно з даними, опублікованими сучасною буковинською дослідницею Ганною Скорейко, станом на 1857 р. у місті налічувалося 1069 євангелістів, на 1880 р. їх було вже 2200, на 1900 р. - 3546, а за переписом 1910 р. - 4,6 тис. осіб. Тобто, протягом півстоліття євангельсько-лютеранська громада Чернівців збільшилася у 4,2 раза, хоча їхня питома вага серед багатоконфесійного населення міста утримувалася практично незмінно на рівні близько 5%. Динаміка росту лютеран у краї протягом означеного періоду була порівняно нижчою: їхня кількість зросла у 2,5 раза і досягла на 1910 р. 20029 осіб. Загалом, на 1900 р. на Буковині проживало близько 19 відсотків від усіх євангелістів Австрії.  

    Хоча євангельсько-лютеранська церква була відкритою для всіх вірних без огляду на національність, на Буковині вона мала виразне етнічне забарвлення. До цієї конфесії тут належали переважно німці: станом на 1900 р. вони складали майже 93,4 відсотка від усіх протестантів-євангелістів. Ще біля двох відсотків припадало на мадьярів-секлерів, які сповідували реформатство. Представники ж інших етносів краю становили серед євангелістів незначну кількість: поляки - 1,35 %, українці - 0,43 %, румуни - 0,36%. Таким чином, можна сказати, що буковинські євангелісти-лютерани, як, зрештою, і євангелісти-реформати, були за своїм характером етноконфесійною спільнотою.  

    До речі, саме завдяки цій обставині євангельсько-лютеранська церква відігравала значно активнішу роль у вихованні національної самосвідомості буковинських німців, аніж католицька, хоча римо-католиків серед місцевих німців було майже в 2,5 раза більше, ніж євангелістів. Більше того, в умовах Буковини римо-католицька церква навіть сприяла ополяченню своїх парафіян - німців за походженням, і це при тому, що останні серед буковинських римо-католиків складали більшість (згідно з переписом 1900 р., серед вірних Римської церкви, включно з греко-католиками, німці становили 42,64%, а поляки - лише 23,64%). Проте місцеві римо-католики підпорядковувалися Львівському архієпископству, де традиційно верховодили поляки, до того ж духовенство готувалося в Галичині та інших австрійських провінціях. Тому душпастирями римо-католицьких громад Буковини, у т. ч. і німецьких, здебільшого призначалися ксьондзи польського походження. Характерно, що римо-католицьку церкву в краї, попри багатонаціональний склад її парафіян (окрім німців і поляків, цю віру також сповідували буковинці - за походженням мадьяри, чехи, словаки, італійці), нерідко називали "польською".  

    Про утиски, яких зазнавали німецькі парафіяни від таких пастирів, змушений був згадати Р.Ф.Кайндль у своїй історії карпатських німців: "Вони (себто польські ксьондзи - прим. Авт.) ганьблять німців, засуджуючи їхні національні товариства і змушують вступати до польських товариств. В одній громаді стався навіть випадок, коли польський священик відмовив німцеві у вінчанні через його членство в "Німецькому шкільному товаристві". Полонізація німецьких імен у церковних книгах теж не рідкість, як, наприклад, Schwarz - у Szwarz, Schuster - у Szuster, Pscheid - у Pszeid. Особливо небезпечними для німецтва можуть бути дії окремих польських священиків під час виборів та перепису населення".  

    Побіжно зауважимо, що німецькомовне написання буковинських топонімів, зокрема назв населених пунктів, так само опиралося саме на польський правопис - навіть назва столиці краю передавалася через польське cz: Czernowitz. 

    Натомість ситуація у протестантських громадах, як відзначив дослідник історії буковинського німецтва Сергій Осачук, була сприятливою для національного виховання: богослужіння проводилося рідною мовою, німецькою велося навчання у приватних протестантських школах, на кшталт відкритої при лютеранському храмові в Чернівцях. Ще від середини ХІХ ст. у краї діяло євангельське запомогове товариство "Gustav Adolf Verein", яке підтримувало розвиток національно-реігійної освіти.  

    Ревно пильнуючи свою етноконфесійну самобутність, німці-лютерани, тим не менш, вважали себе повноправними буковинцями, які жили і працювали в краї, що став для них новою батьківщиною, у порозумінні з представниками інших етносів і конфесій. А головний духовний осередок німців-лютеран - Evangelische Kirche, євангельська кірха, чи, як ще його називали місцеві українці, лютріянський костьол, став органічною складовою унікального за своєю багатогранністю архітектурного ансамблю культових споруд старих Чернівців.  

    У міжвоєний період, за окупації краю боярською Румунією, євангельсько-лютеранська громада Чернівців, як і всієї Буковини, продовжувала існувати, а 1926 р. об'єдналася з іншими п'ятьма діючими на теренах Румунії лютеранськими територіальними організаціями (зокрема в Трансільванії, Бухаресті, Доброджі та ін.) у Євангельську церкву Аугсбурзького сповідання в Румунії. Після Першої світової війни євангельські ідеї, почасти під впливом протестантських церков США і Канади, а почасти і місцевих німців-колоністів, знаходять численних послідовників і серед українців західних земель, зокрема Галичини і Волині. У середині 1920-х у Західній Україні за підтримки українських місіонерів із-за океану було створено Українську Євангельсько-Реформовану Церкву. Водночас українські євангелісти, чи, як їх тоді називали, євангелики, які дотримувалися лютеранського Аугсбурзького сповідання об'єдналися в Українську Євангельсько-Авґсбурзьку Церкву, яка перед Другою світовою війною налічувала близько 5 тисяч вірних. Після встановлення на західноукраїнських землях сталінсько-більшовицького режиму, євангелісти, як і представники багатьох інших "ворожих" церков стали жертвами репресій.  

    Подальша доля лютеранської кірхи у Чернівцях віддзеркалює сумну долю більшості її парафіян - німців за походженням. Восени 1940-го звичний уклад німців Чернівців, Буковини, усієї Західної України зазнав крутого зламу. Їхню долю самовільно вирішили політики: згідно з радянсько-німецькою угодою, етнічні німці повинні переселитися до "фатерлянду". В межах цієї акції 1940-го було репатрійовано до Німеччини понад 95 тисяч буковинців. У їхньому числі була і більшість парафіян лютеранської кірхи. Щоправда, є свідчення, що невеликій групі німців-лютеран пізніше вдалося повернутися назад на Буковину, однак вони осіли, правдоподібно, в південній частині краю, на території сучасного Сучавського повіту Румунії.  

    Нові господарі краю - більшовики - розпорядилися колишніми культовими приміщеннями як "бесхозным имуществом". У постанові Чернівецького облвиконкому від 21 квітня 1941 р. із красномовною назвою "Об использовании бросовых немецких кирх" окремим пунктом, серед інших храмів, визначалася і доля лютеранського храму в Чернівцях: "З метою раціонального використання покинутих німецьких кірх /.../ 4. Німецьку кірху, розташовану в м. Чернівці по Університетській вулиці... - передати у розпорядження Обласного Архівного Управління НКВС". Аналогічну постанову щодо надання Облдержархіву НКВС приміщення "колишньої Німецької церкви по Університетській вулиці" ухвалив 23 квітня цього ж року й виконком Чернівецької міської ради. Якщо згадати, що більшість православних, греко-католицьких та католицьких храмів краю було перетворено на господарські склади, то можна вважати, що історична доля була до лютеранської кірхи ще загалом милосердною. 

    У часи другої румунської окупації Буковини лютеранська кірха стала власністю штабу Міністерства національної оборони Румунії, про що засвідчує, зокрема, офіційне повідомлення Губернаторства провінції Буковини від 27 січня 1944 р. Цікаво, що в архівних матеріалах збереглося свідчення про подання в той період апеляції Чернівецьким Євангельським товариством, яке вимагало повернення культової споруди віруючим .  

    Однак подальші сліди євангельської громади в Чернівцях губляться в порохняві часу - очевидно, залишки євангелістів-лютеран, не чекаючи нового приходу войовничих атеїстів, покинули край і емігрували за кордон - можливо, долучившись до своїх єдиновірців на теренах сусідньої Румунії. У кожнім разі, вже 7 лютого 1945 р. Чернівецький міськвиконком ухвалив рішення "Про увічнення пам'ятників архітектури м. Чернівці", на виконання відповідної постанови Комітету (чи Управління) в справах архітектури при Раднаркомі УРСР "Про увічнення пам'ятників архітектури і взяття їх під державну охорону". Своїм рішенням міськвиконком зобов'язав відділ благоустрою при міськкомунгоспі "виготовити і вивісити до 1 березня 1945 р. мармурові (!) охоронні дошки на таких пам'ятниках архітектури м. Чернівці". Восьмою у переліку називалася "протестантська кірха 1847 р. (архітектор - Енгельс)" за адресою - вул. Університетська, 15. 

    Судячи з інформації тодішнього головного архітектора міста В.Афанасьєва, доданої до проекту згаданої ухвали міськвиконкому, на той час кірху ще увінчувала "по осі переднього фасаду вежа-дзвіниця з годинником, вкрита шатровим дахом". Чому ухвала міськвиконкому тоді так і не була виконана і культова пам'ятка не опинилася під захистом охоронної дошки, коли і за яких умов була зруйнована вежа - ці та інші запитання ще вимагають додаткового розслідування історика й краєзнавця. До наших днів ця споруда дійшла перебудованою до невпізнання: без вежі з годинником, без органу і без лютеранської громади.  

    Протягом останніх десятиліть в історичного приміщення лютеранської кірхи в Чернівцях з'явилося загалом позитивне призначення - слугувати осередком науково-технічної інформації при ЧДУ. В університету є досвід бережного поводження з архітектурними пам'ятками - достатньо сказати, що в унікальній пам'ятці загальнонаціонального значення - Резиденції митрополитів Буковини і Далмації - вже майже півстоліття розташовані адміністративний та навчальні корпуси, і розкішна будівля утримується у задовільному стані. Тож можна бути впевненим, що під опікою такого дбайливого господаря, як ЧНУ споруда лютеранської кірхи теж буде збережена, а по можливості, й відновлена в первісному вигляді. В тому вигляді, який так гармоніював із ансамблем університетських корпусів та Резиденції і слугував однією з візиток багатокультурного обличчя столиці Буковини.

    Сьогодні  кирха знову працює її передано евангеліські громаді Буковини.

    Степан КАРАЧКО, краєзнавець, для бізнес сайта "Платинова Буковина".