Подвижницьке життя Івана Бажанського
- 28.06.2009 01:21Буковинська земля дала світу велику плеяду талановитих та творчих людей. Серед них і прізвище письменника Івана Бажанського. Іван ще з дитинства був великим ревнивцем до всього, що звалось народним, а особливо традицій, історії народних звичаїв та обрядів які йому прищепила матуся, яка була не грамотна, але знала безліч народних пісень та казок.
Іван про своє народження пізніше напише так: «...Я родився 26 лютого 1863 року в с.Дорошівцях над Дністром. Мої родичі були незаможні хлібороби. Хатина, городець, одна мала нивка поля: тільки їх власности. Худоби не було, окрім кількох овечок. Хліба ніколи не ставало, треба було в людей заробляти. Тата майже ніколи не бачив вдома, тільки в неділю та свята. Весь час був на роботі у дворі або в людей…» В школі належав я до перших учеників, в учительській семінарії побирав 120 левів стипендії: але гірко, дуже гірко жив перші 5 років. Не раз не було і муки на кулешу. Мама носили 5 миль в бесагах муку та хліб, звичайно, пішки на плечах, бо ті газди також мали діти в школі, не хотіли ні підвезти, ні взяти харч на свій віз з зависти, що я ліпше вчився як їх сини. Бувало як скинуть мама на станції з плечей бесаги, то сорочка, де був міх, була кривава. За 5 років так стяглися родичі із за мене , що мусіли половину одинокої нивки віддати за лихву за позичених 30 левів другому в ужиток. Бідували ми і Бог допоміг і я добився своєї ціли. А се було моє найголовніше бажанє, стати учителем молодіжи нашого бідного народу. Перший рік учителював я в Лужанах, а вже 14 років у Вікні над Дністром, хоть доля мені не дуже прихильна, вмерла мені перша подруга і всі діти. Хоть мушу безустанно боротися з противниками просвіти руського народу, то все таки надіюсь, що праця моя не піде марно.
Писати поучаючі історії зачав я ще як дорошівський школяр, описував особливо казочки і співаночки. Так, у 4 клясі склав я стишок <Зозуля> з таким початком: <Прилитіла зазуленька і стала кувати, Вийди, вийди, господарю в садочок із хати!> Відтак написав я повісточку: <Бідак і біда>, як то оден чоловік дуже бідував і як свою біду у вершу завабив, в ставі утопив, а відтак великим богачем став. Та через сю мою віршовану повісточку нагризся не мало. Ніхто не хотів вірити, що то я був єї автором, а найбільше через те, що я вклав і знаки наведення, де було треба. З моїх писим напечатано отсі: «Мертвецьку Єлену», «З моєї подорожі до Сучави», «Комісію», «Розлуку», «Три дукати», «Пригоду на ярмарку», «Пропасть» і «Рідну дитину» приладжені, «Не знав її», «На попадю родилася» і «Яблуня». (За матеріалами народної газети «Руська Рада», ч.36, 20. 09. 1911 р.) Так скромно і правдиво написав про себе Іван Миколайович Бажанський 20 вересня 1901 р.
Він пишався тим, що наші предки зберегли рідну мову, стародавні звичаї і почуття етнічної єдності з Наддністрянщиною, Галичиною і Закарпаттям, перебуваючи в татарській і турецькій неволі понад 400 років. Гордився й тим, що в його сусідньому селі Товтрах у листопаді 1868 р. було засновано українське товариство «Руська Бесіда», щоб будити національну свідомість українців Буковини. Саме в цей бурхливий час І.М.Бажанський починав свою педагогічну діяльність у Вікні. З його приходом настав новий період у шкільному і культурному розвитку села. Іван Миколайович заснував у Вікні філію «Руської Бесіди» і хату-читальню, в якій щонеділі та в свята після служби Божої і доброго відпочинку читав селянам і молоді поезії Т.Шевченка, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, а також свою «Жебрачку», в якій радить не покидати рідної Буковини і не шукати щастя за океаном. Учитель Боровський за порадою Бажанського заснував учнівський хор, до якого згодом приєднується сільська молодь, а після заснування «Січі» - січовики. Про вікнянський хор линула слава по всій Заставнівщині. У Вікні на святкування роковин Т.Шевченка, І.Котляревського, Ю.Федьковича та інших корифеїв української літератури запрошувалися Осип Маковей, Євгенія Ярошинська (яка тоді працювала в Брідку), Степан Смаль-Стоцький, Єротей Пігуляк та інші. Всі вчителі села під орудою Бажанського виховували в дітей любов до рідного краю, до України, яка була поділена двома імперіями, висловлювали впевненість, що настане час і Україна буде незалежною державою. Бажанський - член багатьох товариств, які були на Буковині, фінансово підтримував їх, про що довідуємось з газети «Буковина» за 15 липня 1899 р., «Діло наслідування гідне зробив пан научитель І.Бажанський, отож, цими днями передав він заощаджених сто золотих ринських товариству «Руська школа» на фонд для задопомоги гідних учасників мужицького роду з Кіцманського повіту.
Се перша фундація руська (українська) на Буковині і вийшла вона також з лона з жертволюбивого українського учительства. Дяка і честь щедрому фундаторови та дай Боже, щоби за його приміром пішли і другі українці, а є у нас і не один, щоби міг дати і більше, коби тільки була охота. Таким він був у селян і від щирого серця їх підтримував морально і матеріально. Для просвіти народу пише різні поради до наших народних часописів, і між його письмом помітні оці: «Мертвецька Єлена», З моєї подорожі до Сучави», «Комісія», «Розлука», «Три дукати», «Рідна дитина», «Пригоди на ярмарку», «Пропасть», «Мужик», «За морем» та інші, які друкувалися в часописах і в календарях. Селянський побут і краса Наддністрянської природи поповнюють зміст його творів. У старій школі, яку Бажанському передав надучитель Кебич, стає затісно навіть у дві зміни навчання. Бажанський домагається будівництва двоповерхової школи, яку було завершено 1904 року. Зростає кількість учнів і учителів. Про невтомну працю свого вчителя розповідає колишня учениця Гафія Ткачук: <Його уроки запам'ятовувалися без труднощів. Він часто говорив: <Вчіться, вчіться, діти, бо науку ні вода, ні вогонь не забере> або <Наука вам очі відкриє на все те, що є в практичному житті>. Наші батьки хвалили його за те, що він так багато зробив для наших селян, декотрі за гарний хор, декотрі за хату-читальню, а найбільше - за ощадну касу>.
Бажанський був першим фотоаматором у нашому селі. Просто дивуєшся як і коли він встигав! Керував школою, проводив культурні заходи кожної неділі і виступав у читальні, писав вірші і оповідання і залишив такі гарні фотографії сторічної давности. У вересні 1911 р. Бажанського переводять до Вашківців надучителем гімназії для дівчат. Все село зі сльозами на очах проводжало свого улюбленого вчителя. В його доньки Ольги Шевчукевич зберігалися листи і листівки, які він одержував з Вікна. Прихід румунської окупації, за якої він займав державне становище, не дозволило йому розгорнути ширшу письменницьку діяльність, а більша частина творів залишилася в рукописах. Він писав просто від серця, вміло передаючи життя людей, яких знав. Як справжній учитель, завдяки чесній праці, став повітовим інспектором народних шкіл. Він був чесним і вдумливим працівником на шкільному і народному полі. Помер І.Бажанський 20 травня 1933 р. В останню дорогу його проводжав великий здвиг народу.
Підготував Степан Карачко, краєзнавець, для "Платинової Буковини"
Коментарі (0)
Другие новости:
- 13.12.2024 15:47
- 11.12.2024 16:56
- 09.12.2024 20:24
- 06.12.2024 23:20
- 06.12.2024 18:24
- 06.12.2024 17:19
- 06.12.2024 15:44
- 03.12.2024 16:53