Діти це наше майбутнє. Ще раз про дітей заробітчан на Буковині

- 28.08.2009 13:51
Діти це наше майбутнє. Ще раз про дітей заробітчан на Буковині


Діти це наше майбутнє

Сьогодні ми спостерігаємо, як по нашому місті бігають, заклопотані батьки зі своїми діточками, тримаючи їх міцно за руки на передодні 1 вересня, щоб придбати необхідні шкільні речі.

Про цих діток є кому слава Богу турбуватись у них є батьки, а хто потурбується про тих в яких батьки на заробітках вже довгі роки, а їх покинуто в кращому разі на стареньких бабусь, а ще гірше коли дітки живуть самі по собі…

Писати знову на цю тему мене заставили ряд листів які мені надіслали на електронну адресу після статті «Сироти при живих батьках». В своїх листах діти запевнили, що найбільша трагедія для них це ті великі і довгі роки розлуки з їх батькам, та особливо з матерями.

Правда сьогодні в світі Інтернет технологій є можливість бачити своїх батьків, але чи дитині від цього на душі стає легше?

Якби світ був збудований за законами дитинного світу - він був би досконалим. Мені здається, мало в кого це викличе спротив: наш теперішній світ перекинутий, його цінності наче помінялися місцями. І від цієї підміни найбільше страждають діти. Розруха, безробіття, нестабільність, затуманення мізків через телебачення, пресу, книжки, що роз'їдають, як іржа, нашу душу і державу, лягли на плечі дитини непомірним тягарем, часом і матеріально добре влаштованим, але обікраденим, обікраденим в найголовнішому - любові найближчих: батька чи матері. Таким дітям уже й дали назву «соціальні сироти».

Понад 20 листів цих діток переді мною, і ось вже котрий день випалюють душу. Дитина чи діти залишилися на бабусь і дідусів чи на сусідів, знайомих. Якщо у сім'ї лише одна дитина, то соціальними сиротами стало 3,5 мільйони, але ж у більшості сімей по двоє, троє дітей. Звичайно, врахуємо і те, що серед емігрантів немало холостяків. Тоді все одно виходимо приблизно на 3,5 мільйони. Страшна цифра!

Що переживає дитина, коли прощається з рідними, про це написано багато, я ж візьму лише ті уривки, що найповніше, найвиразніше передають стан великої малої душі. «..Автобус похитнувся і поїхав. Полетів білим лебедем - і враз став чорним злим круком: він повіз від мене маму:» - пише 14-річний Максим – «Ой мамо, пташко моя нещасна, щоб почув нас той, хто розлучив нас так жорстоко! Голосок твій, мамо, я чув в трубці довгих-предовгих десять років. Я його обіймав, той голосок, цілував - обціловував й спати з ним лягав. А коли прокидався вранці, він озивався до мене голосом світанкової пташки. Мамо моя, чи ж тобі так важко було?». ...Сьогодні ж буду дзвонити мамі вже довший час спілкуюсь з нею через Інтернет бо тут наговорюсь до схочу особливо в неділю коли мама має вихідний, нехай скоріше приїздить, а то може не застати бабусю живою. А наступного ранку машина швидкої допомоги стояла біля нашої хати. Не витримало бабусине серце, змучилось щоденними переживаннями. «Я не бачив веселкових снів, а найкращим ранком був той, коли у вісні зустрічався з батьками. І головне - я був напівсиротою аж 10 років!»

Та чи може одне життя належати дитині: й чужині? Дитина розібралася і без відповіді дала відповідь: не може. Мама ставить матеріальні цінності вище від душевних - і помиляється. 14-літня донечка керується серцем, серце ж підказує, що має справжню вагу, а що нав'язане теперішнім перевернутим світом. Її однолітка Ірина Ц., від якої білий лебідь-автобус чорним круком забрав матір, роздумує: «Яким би не був привабливим далекий край, він не замінить теплоти рідного дому. Як би ми не цінували гроші, за них не купиш любові, ніжності, підтримки. Чи варто ставити оті цінності на терези? Життя стверджує, що ні. А вам нехай підкаже серце». «Коли ти ростеш без присутності близької людини, тим паче, якщо це батько або матір, не можна сказати, що ти живеш неповноцінним життям: у тебе є все.

Хтось там за сотні, а то й за тисячі кілометрів звідси піклується про тебе, надаючи матеріальну допомогу. Але чи потрібна вона завжди? Хоч раз, а може й тисячі разів тобі хотілося б замінити це все всього лиш за один погляд, один дотик, одне слово»: - пише Людмила С. Відсутність того, кого хочеться бачити поряд, не може тривати вічно, тому потрібно мати хоча б найменшу надію і знати, що вона помре останньою. На що надіятися? На все. На те, що вже завтра ти прокинешся не під променем сонця, як всі інші, а під променем чаруючої усмішки.

Про соціальних сиріт пише 13-літня Галина С.: «Хіба може сонячне тепло замінити материнське?». Патріотизм має різні барви, і сірої не бракує (згадаймо слова І. Франка: «Патріотів в нас багато, робітників – мало»). У дітей-сиріт це почуття вистраждане, зболене, бо йде від самого серця душі (а душа, мабуть, таки має серце), і тому ця любов виграє всіма кольорами райдуги. «Україно! Збери своїх дітей, обійми їх своєю піснею, обніми правдою, силою слова. Об'єднай думкою про краще життя. І діти твої зрозуміють тебе. Воскресне слава і міць держави твоєї» (Юлія Приймак, 17 р., ).

Моє село - це рідна моя Буковина.

Вона маленька, але для нас - це наша земля єдина.

Крізь неї протікає синя річка Прут.

Село - мій квітучий край не те що тут.

Це дім мій єдиний, кровинка в нім я.

Квітуча й багата Буковинська земля.

Моє село - дарунок долі.

В руці хлібина, колос в полі.

Щастя, радість, гомін і сміх,

Об'єднують людей усіх...

Так віршує про своє буковинське село Берегомет тепер жителька Іспанії Світлана Б., 11 років. «Ми живемо біля океану і гір. Природа довкола надзвичайна. А мені все ж не вистачає наших Карпат, зелених гір, нашої західної говірки.. Аж в грудях боляче щемить, коли згадую Буковину». «Та батьки кажуть, що не може бути й мови, щоб повернутися на рідну землю. Щодня дивимося українські новини, а там нічого доброго. Корупція, безлад, високі ціни, проблеми з російським газом: Та хочу, щоб ви знали - ми, емігранти, не є зрадниками чи пройдисвітами, ми звичайні жертви, біженці, які змушені втікати від злої долі, бідності, безгрошів'я. Ми ніколи не зможемо знайти щастя і спокій: З Батьківщиною кожну людину зв'язує ланцюг, і коли хтось назавжди покидає домівку, цей ланцюг рветься, залишаючи після себе рани і порожнечу». (Іванна Микитюк, Португалія). «По правді, Батьківщина там, де батьки. І весь патріотизм, націоналізм, та вся ідеологія - це родина, міцна, здорова українська РОДИНА». Це думка Петра з Хотина, дитини емігрантів, який чомусь не написав свого прізвища. Мабуть, через оті фрази: «Ми готові стати на захист нашої держави, поповнити ряди воїнів-захисників. Але чому ми не можемо захистити своїх матерів від безголової влади?». Як бачимо, повстанський дух живий, він незнищенний, і влада мала б про це не забувати. «Мабуть, щось недобре коїться в державі, коли українська матір, доведена до відчаю, вперше за всі хвилі еміграції залишає дітей і поневіряється на чужині».

«Хочеться надіятись і вірити у краще майбутнє для наших людей. Для цього треба молитись. І Господь Бог дасть нам світла, любові в серця, тверезого розуму, справедливих думок, задоволення від праці на рідній, не чужій землі», - так оптимістично закінчує свого листа 17-літня Оксана П., яка, пише, що «за десять років тільки два рази бачила маму, і більше ніколи її не побачу. Доля забрала її у мене і сестрички, і тата». «Україна - це все, що може бути, це все найкраще, найрідніше і: найнещадніше», - несподівано вписує це останнє слово Катерина Реброва з м. Стороженець. І пояснює - чому. А все ж закінчує словами: «Я - українка! Україна - моя Батьківщина. Я нікуди не хочу їхати, я хочу завжди бути тут, для мене не існує кращого, ніж моя країна». «Пам'ятаю розмову мого тата з його друзями, з якими він їздить на заробітки: оці слова не забуду ніколи: «А поки що в снах і в мріях до нас приходить Україна».

«Омріяна і облюбована, з квітучими ланами і голубим небом. Вона єдина, вона неповторна, вона найкраща. Ми обов'язково повернемось з далеких доріг змужнілі, загартовані долею, з новими ідеями та баченням життя, і це все найкраще і найцінніше від світу ми принесемо до святих ніг неньки – України», це з листа 11-річного Андрія О.

Де ви, ті великі мужі, керманичі нашої держави? Ви ж обіцяли на виборах привести Україну до щасливого майбутнього. То де воно? Чиє воно?.. Наша доля в Божих руках. «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни».

Чи довго традиційні в нашому народі синівську шану і батьківську любов будемо вимірювати в злощасних умовних одиницях? Невже цього не розуміють дорослі державні мужі, від яких залежить доля держави в цілому і доля кожного маленького українця зокрема? Розуміють! І деякі, потираючи руки, підраховують, скільки мільярдів доларів і євро надходить в Україну від нових емігрантів. Повторюється біблійна історія: ми молимось до золотого теляти, забувши Божі заповіді. Тільки де наш Мойсей, який нагадає українцям про них?!...

Тема надто болюча, а яка ваша думка, шановні дорослі?

Степан Карачко, спеціально для ресурса "Платинова Буковина" на світлині - автор.


Ключові слова: діти заробітчане Буковина

Коментарі (0)
Додати свій коментарій:
*Ім'я:
E-mail:
*Коментарій:
Символів залишилося: із
Підтвердіть, що Ви людина 
Відповідь - одне слово на тій же мові, що й питання.
Відповідь на питання «скільки» - число
Нову загадку, будь-ласка

Другие новости:

Официальный отчет по расследованию крушения МН17 После обнародования первых официальных результатов расследования крушения Боинга 777 рейса МН17
- 28.09.2016 17:39
Где смотреть Бешикташ - Динамо 28 09 2016 В среду 28 сентября, в рамках группового этапа Лиги Чемпионов УЕФА киевскому Динамо предстоит сыграть на выезде в Турци
- 28.09.2016 17:25
В Черновцах заминировали поликлинику 28 09 2016. Фото В Черновцах неизвестные лица сообщили о минировании поликлиники, которая расположена на улице Дубинской
- 28.09.2016 14:47
На День города в Черновцах 2016 - бесплатные троллейбусы В нынешнем году ко Дню города Черновцы 2016 жителям и гостям города подготовили приятный подарок.
- 28.09.2016 14:28
Илон Маск представил планы колонизации Марса (видео) Глава компании SpaceX Илон Маск выступил 27 сентября на Международном конгрессе по астронавтике, который состоялся в Мексик
- 28.09.2016 14:11
Как взбодриться на рабочем месте Зачастую люди могут жаловаться на слабость, сонливость и усталость во время рабочего дня. Таким образом организм сигнализирует
- 28.09.2016 13:06
На Буковине обнаружили нарколабораторию В пресс-службе Управления Службы безопасности Украины в Черновицкой области сообщили, что правоохранители обнаружили подпольную лабора
- 28.09.2016 12:17
Умер девятый президент Израиля Шимон Перес В ночь на 28 сентября в больнице скончался обладатель Нобелевской премии мира, бывший президент Израиля Шимон Перес
- 28.09.2016 11:04
В Гааге представят отчет о катастрофе МН17 - 28 09 2016 Международная группа по расследованию крушения малазийского авиалайнера рейса МН17 над Донбассом в среду, 28 сентября, обнародует в Гааге доклад.
- 28.09.2016 10:04
Тарифы на свет в Украине будут повышать ежемесячно В Украине с 1 января 2017 года ежемесячно могут повышать тарифы на электроэнергию, причем, повышение не должно превышать 3%
- 28.09.2016 09:42

Всі новини