Платинова Буковина

Ігнорування мусульманських законів для декого закінчується плачевно. В ісламських державах за незначні порушення туристу може загрожувати від кількох років тюрми до... вищої міри покарання. Недавно у тому ж Єгипті арештували групу туристів, які розпивали алкоголь під час Рамадану. Супроводжуючі їх гід та перекладач кілька разів попереджали про недопустимість вживання алкоголю в автобусах. Та хлопці відповідали "щирою українською", а в Каїрі почали чіплятись до місцевих дівчат з непристойними пропозиціями. Їх затримала поліція, хлопцям загрожувала в'язниця. У справу втрутилось консульство, хлопців від тюрми врятували, однак вони заплатили величезну суму штрафу.

Про те, що наші люди крадуть у їхніх магазинах, – окрема тема. У Штатах, приміром, в поліцейські відділення найчастіше потрапляють студенти, серед яких до 85% – українці. Не всі з них знають, що, поцупивши, приміром, шоколадку чи якусь "цяцьку" вартістю понад 5 доларів, можна загриміти до двох років у тюрму. А за куріння поза спеціальною зоною чи розпивання пива по дорозі додому – оштрафованим на чималу суму. Чернівчанин Вадим Д., який заплатив 50 доларів штрафу лише за те, що ніс у руках пляшку пива центром міста, раз і назавжди зрозумів: у Штатах із законами не жартують. Хлопець розповідав, що його напарника, студента з Румунії, який також перебував в Америці за студентською програмою, засудили до 6 місяців виправних робіт за те, що не міг знайти у парку туалет і скористався кущами... Якраз у цей момент проїжджала патрульна машина і молодого румуна зі штанами в руках припровадили до поліції.

Однак наші люди за кордоном виступають як у ролі жертв і постраждалих, так і в ролі злочинців. То від передозування наркотиків у Римі біля метро "Піраміди" помер українець, то п'яні хлопи згвалтували у Венеції молоду заробітчанку. Є серед наших за кордоном і звідники, і сутенери, і рекетири. Бувалі люди кажуть, що ніхто у світі так не знущається з українців, як самі українці. Олеся М. з вул. Руської у Чернівцях, яка довгий час перебувала з чоловіком на заробітках в Італії, розповідала, що одна заробітчанка із Львівщини по 10 євро брала з наших людей за ночівлю на застеленій лахміттям підлозі. А за те, що жінка з Тернополя встала вночі до туалету, примусила її заплатити 5 євро. Пані Олеся розповіла, що вони поїхали з чоловіком, аби двом своїм дітям та ще двом племінницям, яких після смерті їхньої матері виховувало подружжя, заробити на навчання (усі четверо дітей навчалися в вузах). Тому люди сумлінно ставились до роботи, шанували місцеві закони, знаходили спільну мову з італійцями. Чоловік Мирон працював у патрона на "кампаніях" (сільськогосподарських роботах), був бригадиром. Але з нашими заробітчанами мав чимало мороки, хлопці ночами пили італійське вино, а вранці кричали, що болить голова і що вони ненавидять мандарини й оливки. Коли Мирон починав їх виховувати, обурювались: "Дивись, який правильний. Будеш в Україні керувати, а тут як хочемо, так і працюємо..." Пані Олеся розповідала, що і чоловіки, і жінки, вихідці з України, нерідко на квартирах, які винаймали, влаштовували справжні оргії. Її дивував той факт, що наші люди там, за кордоном, не хочуть вчити італійської мови, деякі за 2-3 роки знають лише два слова: "Добридень" і "Дякую", нецензурно лаються, матюкатись вчать і самих італійців... Відтак роботодавці намагаються таких горе-робітників позбутись, а ті телефонують рідним в Україну і плачуться, що "не щастить із роботою, не можуть заробити грошей" тощо. Олеся та Мирон кажуть, що якщо воно, вибачте, "бидло", то і тут, і там залишається "бидлом". Ті господарі, у яких працювало подружжя, ще й нині, хоч пройшло кілька років, телефонують їм, запрошують приїхати в гості. Олеся каже, у них з чоловіком ніколи не було проблем з роботою, особливо на півдні Італії, де в пошані честь та міцні родинні зв'язки.