Буковинець Микола Бідняк - художник, малюючий вустами

- 15.05.2009 08:58
Буковинець Микола Бідняк - художник,  малюючий вустами

МАЛЮЮЧИЙ ВУСТАМИ ДУХОВНУ КРАСУ СВІТУ 

    Возможно, формат этой картинки не поддерживается браузером.  Микола Бідняк — живописець з канадської української діаспори, графік, художник-монументаліст створив сотні полотен. У 1964 році став членом Світової асоціації митців, що малюють вустами чи ногами.

     Пригадую, коли вперше познайомився з Миколою Бідняком. Це було на початку дев’яностих років. Пізніше відбулась довгоочікувана персональна виставка в Чернівецькому художньому музеї. Настільки сильно його твори бентежать душу, пересвідчився, спостерігаючи за відвідуваними виставки, які були приголомшені  силою, його волі і мірою його таланту.

    Великий пласт української культури, створений українською діаспорою, не був включений до вивчення і використання тим народом, для якого ця культура творилася у першу чергу. З ідеологічних міркувань влада комунобільшовиків вирила між українцями на Батьківщині і українцями в діаспорі глибоку прірву.

      На мою думку бути українським художником у цьому світі можна хіба що за якусь кару. Але, якщо зважити ще й на те, що власними стражданнями люди розплачуються за гріхи предків, то Микола Бідняк своїми муками міг би спокутувати гріхи цілого роду. Адже все його життя – це низка випробувань: фізичних і духовних, які художник витримав мужньо, із суто лицарською відвагою і стоїцизмом.

           Народився Микола Бідняк у місті  Торонто (Канада) в 1930 році. Чотирирічним  хлопчиною повернувся з батьками на Буковину, в село Ленківці. У 1940 році, з приходом радянської влади, сім’я подалася до Німеччини, аби уникнути Сибіру ( така доля спіткала значну частину цієї родини).

            В1945 році на полі Микола підірвався на міні. Фатальний випадок відібрав у нього обидві руки і око, але не зміг відібрати Богом даного таланту. Юнак навчився малювати вустами. Тільки йому відомо, як важко давалися перші копії картин. Та може саме вони стали порятунком для М.Бідняка – не дали озлобитись на весь світ зболеній душі, збайдужіти через особисту трагедію. Згодом з’явилися перші замальовки  – портрети, квіти,  що по приїзді до Канади.  В1950 році його перші роботи відкрили  шлях до мистецтва. Тут він здобув фахову освіту: закінчив Інститут технології і мистецтва в містечку Едмонтон та Онтарійський коледж мистецтва в Торонто. Вже студентом виявив себе як талановитий художник.

    Возможно, формат этой картинки не поддерживается браузером.          З 1958 року Микола Бідняк  професійно працював  у галузі живопису, графіки та монументального мистецтва. Став членом Спілки образотворчих мистецтв (УСОМ), 1964-го – членом Всесвітньої Асоціації художників ( з центром у Ліхтенштейні), які малюють вустами та ногами. На той час ним уже  було написано серію портретів видатних українців, створено численні полотна і ліногравюри, розписано також кілька українських церков. М.Бідняк здійснив з персональними виставками поїздки по багатьох країнах світу. Й лише Україна, омріяна Вітчизна, залишалася для нього за „залізною завісою”. Жив у Канаді, а оспівував Україну...

      Міг асимілюватися на чужині, як тисячі інших земляків, бо ж і мати була фінкою за походженням, а його непересічний талант, гострий розум, неймовірна працездатність і наполегливість стали б перепусткою до творчої еліти країни. Втім, свідомо відмовився від шаноби, слави, статків, малюючи свою Україну – незнану й чужу корінному канадцеві, але рідну, хоч і далеку географічно.

            Доля таки потай мережила йому дорогу додому. Микола Бідняк повернувся в Україну. Вже у зрілому віці, з великим багажем. Його багатство (чи ж все має вимірюватися сумами банківських рахунків?) – у прекрасних живописних полотнах, що експонуються у  багатьох музеях світу, у приватних колекціях, є окрасою церков.

             Що ж давало йому, генієві без рук, той струмінь одухотворення, який робить картини шедеврами, вічними цінностями, кодом життя?  І ось відповідь: у його серці завжди була Україна. В його творчості дивовижним чином переплелися той український смуток, гідність предків, задума діброви, мелодія дитинства, які передаються з роду в рід, ховаються в глибинах підсвідомості. Він повернувся через півстоліття (1990), не сподіваючись, що його твори будуть сприйняті на Возможно, формат этой картинки не поддерживается браузером.Батьківщині як відкриття. 1991 року – перша персональна виставка у Львові, співпраця з Академією мистецтв, виставка в Тернополі. Виставка у Києві стала сенсацією (1994). Від 1992 року Микола Бідняк – член Національної Спілки художників України  (Львівське відділення) та професор Львівської Академії мистецтв, лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка (1995). 

    Митець залишався прибічником фігуративності навіть тоді, коли в Європі й Америці „абстрактне” заполонило усіх і все. 

     Це найбільше подивовує з ретроспективного погляду на творчість Миколи Бідняка.

    Вражає, коли споглядаєш його твори  50-70-х років – акварелі, натюрморти, портрети, іконопис,  такі модерні, такі космічні, плавно вливаються  в органіку світобачення українців в Україні, утверджуючи вічні цінності в реальних сюжетах української історії, підносячи до планетарних масштабів звучання голосу наших предків. Ми бачимо героїку рідного краю, вирішену у монументальному потрактуванні: „Святий Володимир” і „Князь Данило Галицький”, „Княгиня Ольга” і „Святослав-завойовник” (кількаметрові полотна),  „Козак Мамай”, „Довбуш”, „Маркіян Шашкевич”, „Бій під Крутами”, „Бій під Конотопом”, „ Євген Коновалець”, „Сотник січових стрільців Іван Андрух”, „Іван Богун”, „ Северин Наливайко”, „Іван Вишенський”, „Іван Мазепа”, „Творці національного гімну П.Чубинський і отець Вербицький”, „Кардинал Йосип Сліпий”, „Митрополит Андрей Шептицький”, „Іван Огієнко”, „Тарас Шевченко”, „Іван Франко” та ін.

           Сакральна тема у творчості Миколи Бідняка –це особливий вияв емоційно-естетичних аспектів у духовності за допомогою пензля. У доробку майстра він – досить потужний, розкрився для нього масштабно, у широкому охопленні візантійської культури, і водночас – у рамках певного українського іконного мистецтва. Ще в часи духовної напруги 60-х  М.Бідняк, як ніхто з інших майстрів, котрі розмальовували церкви в діаспорі, глибоко пройнявся дисидентським  рухом в Україні, співпереживаючи зі своїм повірником, видатним поетом-політв’язнем Василем Стусом. Все  це впливало на рішення образів, що наділялися глибокою емоційністю, нерідко невимовною скорботою, позначаючись на пластичній мові підкресленою живописністю.  Спочатку, пробуючи власні сили, Микола Бідняк зважився для самого себе намалювати Христа  в усьому білому, який сидить „ яко суддя „ з великим мечем на троні – Господь судить людей на землі.  Образ непідкупної Справедливості й караючої Сили витворився узагальнено і документально під дією всього пережитого, вистражданого, передуманого, як згусток думок про сутність того, що твориться на землі. І хоча художник відчував свою недосвідченість, вияв суб’єктивного зондажу великої теми, ікона не довго залишалася в майстерні.

           Йшов час. Митець шукав свій напрямок на основі  Святого Письма,  переказів церковних отців Заходу і Сходу. Творив, поступово все більше переймаючись релігійним малярством. Він розписав іконостаси для храмів Канади у містах Калгарі (1954), Ошаві (1965), Кітченері (1979). Для української церкви Преображення (м.Кітченер) намалював вісімнадцять візантійських ікон. В Ошаві, що у 50 км від Торонто, крім усього, М.Бідняк створив дві великі композиції (4 х 6 м) історичної тематики – „Хрещення Русі” та „Коронація князя Данила Галицького”. Одну  зі своїх ікон – „Плащаницю” – виконав на замовлення для Папської колекції у Ватикані.

             Усе життя йшов він до України, куди йому було суджено повернутися з далекої Канади. І не просто повернутися, а й посеред осені своєї долі, скуштувавши чимало горя, все ж зустріти свою майбутню дружину Марію Майчик зі Львова, аби хоч наостанку зігрітись теплом її душі. Якби не ця неординарна жінка, напевне, не було би і багатьох чудових творів. Вона змінила його життя. Повернула Біднякові шлях в омріяну Україну, а нам – талановитого митця.

           Один десяток літ наче підсумував те, що встиг зробити талановитий український маляр (знадобилося б кілька томів, аби вмістити перелік усього його доробку). Останнє десятиліття у творчості художника позначене  такими шедеврами, як „Ангел над Львовом”,  і „Чорнобильська Богоматір”,  „Українські квіти” і предивними краєвидами рідної землі,  книгою „Василь Стус. Поезія” в його оформленні. А ще – творенням жіночих  образів, яких ніколи не писав раніше, і в котрих незмінно впізнаємо риси обличчя улюбленої його дружини.

              В Україні працював задля її майбутнього. Його підтримки потребували і учні дитячої Академії  мистецтв у Підбужжі (Львівська область). Шевченківську нагороду поділив між Львівським фондом культури, журналом „Українська культура”, музеєм у Лаврі. Під час фінансової кризи підтримав Наукову бібліотеку ім. В.Стефаника у Львові. А найголовніше – започаткував престижну стипендію для найбільш здібних студентів Академії мистецтв у Львові.  Мав мрію створити фундацію для здібних студентів–інвалідів. Поспішав, аби встигнути... 

             Шлях М.Бідняка до України був складним і тривалим. Але його варто було пройти, щоб на батьківську землю повернувся один з її талановитих, знаних у світі синів. Митцеві встигли вручити державну нагороду – орден князя Ярослава Мудрого V ступеня – за тиждень до кінця...

            У Національному художньому музеї в Києві зосталися на вічне зберігання його славнозвісна „Чорнобильська мадонна” – без перебільшення шедевр новітнього іконопису другої половини ХХ ст.; у Шевченківському національному заповіднику в Каневі – „Людина в огні”; у Чернівцях – серія натюрмортів. Микола Бідняк передав дві ікони – „Богородиця” і „Спас” до Науково-мистецької фундації митрополита А.Шептицького Національного музею у Львові для постійно діючої експозиції.

            Миколу Бідняка поховали у Львові на Личаківському цвинтарі в 2000 році. Рідна земля прийняла в своє лоно сина, якого доля водила по далеких світах, а на станок  завернула таки до рідної домівки, аби тут він зазнав справжнього щастя, всенародного визнання і прощального подиху осені...

    

СТЕПАН КАРАЧКО, краєзнавець, для "Платинової Буковини".


Ключові слова: Микола Бідняк, біографія, Буковина

Коментарі (0)
Додати свій коментарій:
*Ім'я:
E-mail:
*Коментарій:
Символів залишилося: із
Підтвердіть, що Ви людина 
Відповідь - одне слово на тій же мові, що й питання.
Відповідь на питання «скільки» - число
Нову загадку, будь-ласка

Другие новости:

ДТП с маршруткой на автодороге Кельменцы - Черновцы Сегодня в на автодороге в направлении Черновцы-Новоселица-Кельменцы произошло ДТП.
- 24.09.2016 20:12
В Румынии - второе землетрясение 24 сентября Согласно всемирному сайту наблюдения за гаоактивностью Земли сообщает,
- 24.09.2016 12:07
В Украине землетрясение 24 сентября Подземные толчки ощущались во многих городах Украины.
- 24.09.2016 02:32
24 сентября в Черновцах произошло землетрясение Ощущалось раскачивание мебели в квартирах, люстр.
- 24.09.2016 02:27
Ограничения движения в Черновцах 25 09 2016 В Черновцах в воскресенье, 25 сентября, будут проводиться соревнования по легкой атлетике "Буковинская миля".
- 23.09.2016 17:47
Ученые обнаружили ген шестого чувства Давно известный ген PIEZO2, как выяснили исследователи Национального института здравоохранения, может отвечать за пресловутое шестое чувство
- 23.09.2016 16:52
Конфликт под одесской мэрией - ранен полицейский В Одессе произошел конфликт между охраной городской администрации и активистами "Антитрухановского митинга". В результате стычек пострадал сотрудник полиции
- 23.09.2016 16:02
Саакашвили выступает за роспуск Верховной Рады Бывший президент Грузии, а ныне - губернатор Одесской Области Михаил Саакашвили намерен
- 23.09.2016 15:36
Съемки фильма в Черновцах - с 25 сентября перекрывают дороги В Черновцах, как мы писали ранее, стартуют съемки драматического фильма. Съемочный процесс начнется уже 25 сентября, то есть, в ближайше
- 23.09.2016 15:11

Всі новини