Буковинці в документальному кіно

- 09.05.2009 09:07
Буковинці в документальному кіно

Людські долі бувають різними – щасливими і трагічними, прозаїчними і надзвичайними, такими, що надовго закарбовуються у народній пам’яті, й такими, що безслідно зникають у Часі. Та, про яку йдеться у фільмі Михайла Ткачука «Щаслива Настуня», є надзвичайною, особливо з точки зору сьогодення і, на жаль, такою непоодинокою в історичній ретроспективі ХХ ст., зокрема в її українському контексті. Цією документальною розповіддю режисер продовжив серію робіт із циклу «Загадки Норильського повстання» («За ґратами Півночі», «Вірус непокори», «Повстання духу», 2009 рік). 

    Возможно, формат этой картинки не поддерживается браузером. Героїнею фільму є Анастасія Тарнавська – мешканка містечка Кіцмань, що пройшла нелегкий життєвий шлях. Її чоловік родом зі Львівщини, в юні роки вона вступила до лав УПА, пережила смерть чоловіка, довгу розлуку з донькою, котру після народження змушена була залишити на опіку родичів, арешт і тривале перебування на засланні у Норильську, де перенесла тяжку хворобу, змогла одужати й знову створити сім’ю, з якою врешті повернулась на Україну.

     Увесь цей ланцюг життєвих колізій заповнений безліччю мікроісторій, подій, переживань та емоцій. Деякі, що увійшли до стрічки, показано без зайвого драматизму чи намагання спекулювати на них. Відтак, будь-які життєві істини, здавалося б, патетичні почуття й чесноти, що поступово відкриваються в особі Настуні, набувають конкретики, однак не тієї – недосяжної плакатно-героїчної, а реальної – незвично доступної, простої і тихої, що без надмірного розголосу існує поряд. Тим-то її історія є близькою та майже тактильно відчутною для глядача.

     Режисер фактично не послуговується додатковими засобами, у фільмі присутні пані Настуня та її оточення, подекуди розповідь доповнено світлинами з родинного архіву і малюнками одного з учасників Норильського повстання. Почуте з перших уст говорить саме про себе і позбавлене будь-яких авторських інтерпретацій, оціночних тверджень, а також складних ракурсів та надуманих художніх деталей, що досить часто під зовнішньою естетикою маскують елементарну відсутність контакту автора зі своїми героями.

     У такій позірній простоті полягає режисерська майстерність Ткачука-документаліста. Йому вдалося завоювати довіру оповідачки, налагодити з нею емоційний контакт, розкрити її людські риси та передати своєрідну енергетику Настуні. Як не парадоксально, однак через важку канву долі цієї жінки проступає оптимістичний образ, здатний осяяти будь-кого.

     Сама пані Настуня вважає себе щасливою, і це переконання вона доводить майже кожним епізодом розповіді, взагалі, своїм єством – поглядом, голосом, жестом. Життя змінює людину, і для нашого сучасника, якому сьогодення витворює свій стереотип сильних духом, подібне позиціонування може видатися незрозумілим, а його засади – тривіальними та цілковито протилежними до тих, що їх нині розглядають як мотивації для щастя.

     Фундаментальним для героїні є духовне начало. Його вона вважає основним чинником свого порятунку. Не менш вагомими залишаються й переконання, за які довелось більшість свого життя провести в Норильську. Досить символічними в цьому контексті є вишитий в таборі образ Богородиці та клеймо у вигляді тризуба, залишене на її чолі енкаведистами. Крізь призму власної долі пані Настуня згадує тих, з ким доводилося перетинатися – зустріч з лікаркою-прибалтійкою, що у дивовижний спосіб не дозволила їй померти, або історію «навернення» табірного наглядача.

     Кульмінаційною у фільмі виглядає розмова Настуні з померлим чоловіком над його могилою. З іншого боку, емоційних інтонацій її портрету додає бесіда з сусідами, та навіть з песиком, на подвір’ї поблизу хати. Усі згадані й незгадані тут ситуації, що їх із безлічі матеріалу, відзнятого під час фільмування Михайлом Ткачуком, було вплетено в тканину стрічки, творять цілісну та правдиву картину складної людської долі. У фільмі чимало своєрідних моментів та барв, з-поміж яких, ті, хто бачив фільм та ще матиме таку нагоду, зможуть виокремити для себе найістотніші і найбільш вражаючі.

     Степан Карачко, краєзнавець, для "Платиновой Буковини"

    На світлині Анастасія Тарнавська серед  однодумців м. Норильськ 1946 р.


Ключові слова: Степан Карачко, документальне кіно, Буковина

Коментарі (0)
Додати свій коментарій:
*Ім'я:
E-mail:
*Коментарій:
Символів залишилося: із
Підтвердіть, що Ви людина 
Відповідь - одне слово на тій же мові, що й питання.
Відповідь на питання «скільки» - число
Нову загадку, будь-ласка

Другие новости:

Україна ввела санкції проти Віктора Медведчука і його дружини Про це журналістам повідомив секретар українського Радбезу Олексій Данилов.
- 20.02.2021 09:06
Знайдено причину Ковід 19 Коронавірус міг з'явитися в результаті ...
- 19.02.2021 14:53
Чому школярки випили таблетки? Прес-секретар черкаської поліції Зоя Вовк зазначила, що одна з дівчат є проблемною, вона
- 19.02.2021 14:50
Олег Ляшко підробив виграш в лотерею на півмільйона гривень Колишній народний депутат від «Радикальної партії» Олег Ляшко підробив лотерейний квиток, який нібито виявився
- 18.02.2021 13:10
Біткоін у 2021 році: прогноз курсу Криптовалюта знову в моді
- 16.02.2021 15:24
Нова форма звіту для ФОП F3000513 потрібно подати до 10 лютого. Як вона виглядає? Додатки №5 і декларації єдиного податку для ФОП
- 08.02.2021 13:33
У Києві злодії пограбували квартиру гендиректора ZIK, NewsOne і «112 Україна» За наявною інформацією джерел видання, злодії проникли в квартиру продюсера в елітному житловому комплексі 6 лютого
- 07.02.2021 13:55
Буковинські правоохоронці припинили діяльність злочинної групи, яка збувала в регіоні наркотики й зброю Протиправні дії чотирьох буковинців викрили слідчі ГУНП в Чернівецькій області спільно з обласним управлінням
- 05.02.2021 14:50

Всі новини